Микардис плюс 80 мг N28 таблетки

Опис Мікардіс плюс 80 мг N28 таблетки

МІКАРДІСПЛЮС®
табл. 80 мг + 12,5 мг, № 28

Телмісартан 80 мг
Гідрохлортіазид 12,5 мг
Допоміжні речовини: повідон, меглюмін, натрію гідроксид, сорбітол, магнію стеарат, целюлоза мікрокристалічна, заліза оксид червоний (Е 172), натрію крохмальгліколят, лактоза, крохмаль кукурудзяний.

Фармакологічні властивості. МІКАРДИСПЛЮС - комбінація антагоніста рецепторів ангіотензину II (тип AT1) телмісартану і гідрохлортіазиду гідрохлортіазиду. Комбінація цих інгредієнтів забезпечує додатковий антигіпертензивний ефект.
МІКАРДИСПЛЮС, який призначається 1 раз на добу, ефективно та повільно знижує артеріальний тиск при застосуванні в терапевтичних дозах.
Телмісартан є специфічним антагоністом рецепторів ангіотензину II, вибірково і з високим ступенем спорідненості заміщає ангіотензин II в місцях його зв'язування на рецепторах AT1, які відповідають за фізіологічні ефекти ангіотензину II. Телмісартан не володіє часткової агоністичної активністю щодо зазначених рецепторів. Зв'язування з рецепторами тривалий. Телмісартан не проявляє спорідненості з іншими рецепторами, включаючи АТ2 та інші, менш характерні АТ-рецептори. Функціональна роль цих рецепторів невідома, так само, як і ефект можливої ​​надмірної стимуляції ангіотензину II, рівень якого підвищується під впливом телмісартану.
Телмісартан і ренін в сироватці крові не блокують іонні канали, також не інгібують АПФ (кіназа II) - ензим, що руйнує брадикінін. Тому не відзначається потенціювання брадікінінсопровождающіх побічних ефектів.
При призначенні телмісартану в дозі 80 мг гіпотензивний ефект зберігається протягом 24 годин і залишається значимим аж до 48 год. Після прийому першої дози телмісартану антигіпертензивний ефект розвивається поступово протягом 3 ч. Максимальне зниження артеріального тиску спостерігається через 4-8 тижнів від початку лікування, зберігається при тривалому лікуванні.
Вимірювання артеріального тиску в динаміці показало, що антигіпертензивний ефект є постійним протягом 24 годин після введення дози, в тому числі включаючи останні 4 години перед наступним прийомом.
У хворих з АГ телмісартан знижує як систолічний, так і діастолічний АТ без впливу на ЧСС. При раптовому припиненні лікування телмісартаном АТ поступово повертається до вихідного рівня протягом декількох днів без розвитку синдрому відміни.
Телмісартан рідше викликає розвиток сухого кашлю, ніж інгібітори АПФ.
Гідрохлортіазид є тіазидним діуретиком. Механізм дії тіазидів до теперішнього часу не відомий. Тіазиди впливають на ренальний тубулярний процес канальцевої реабсорбції електролітів, тим самим підвищуючи екскрецію іонів натрію і хлору приблизно в еквівалентних об'ємах. Діуретичний ефект призводить до зниження ОЦК, збільшення активності реніну в плазмі крові, підвищення секреції альдостерону, підвищення виділення калію і бікарбонату, зниження рівня калію в сироватці крові. Ймовірно, шляхом блокади ренін-ангіотензин-альдостеронової системи одночасне призначення телмісартану сприяє втраті калію, пов'язаної з цими діуретиками.
При застосуванні гідрохлортіазиду підвищення діурезу відзначають через 2 ч, максимальний ефект досягається приблизно через 4 год, дія триває близько 6-12 ч.
В епідеміологічних дослідженнях встановлено, що тривала терапія гідрохлортіазидом знижує ризик серцево-судинної захворюваності та смертності.
Фармакокінетика. Одночасне застосування гідрохлортіазиду і телмісартану впливає на їх фармакокінетику.
Всмоктування. Телмісартан. Після прийому всередину максимальна концентрація телмісартану досягається через 0,5-1,5 год. Абсолютна біодоступність при прийомі в дозі 40 і 160 мг становить 42 і 58% відповідно. Їжа незначною мірою знижує біодоступність телмісартану, зменшення значення AUC коливається від 6% (прийом в дозі 40 мг) до 19% (прийом в дозі 160 мг). Через 3 години після застосування концентрація в плазмі крові однакова і не залежить від одночасного прийому їжі. Незначне зменшення AUC не спричиняє зниження терапевтичної ефективності.
Фармакокінетика телмісартану при пероральному прийомі є нелінійної при підвищенні дози з 20 до 160 мг з підвищенням максимальної концентрації і AUC в плазмі крові, що перевищує пропорційне. Телмісартан не накопичується в плазмі крові в значній мірі при повторних застосуваннях.
Гідрохлортіазид. Після перорального прийому препарату максимальна концентрація гідрохлортіазиду в сироватці крові досягається через 1-3 ч. З огляду на сукупну ренальную екскрецію гідрохлортіазиду, абсолютна біодоступність становить близько 60%.
Розподіл. Телмісартан. Телмісартан значною мірою зв'язується з білками плазми крові (99,5%), головним чином з альбуміном і кислим α1 глікопротеїном. Обсяг розподілу становить близько 500 л.
Гідрохлоротіазід.Около 64% ​​гідрохлоротіазиду зв'язується з білками плазми крові, об'єм розподілу становить 0,8 ± 0,3 л / кг.
Біотрансформація та виведення. Телмісартан. Після перорального застосування 14 С-міченого телмісартану велика частина дози (97%) виводиться з калом шляхом біліарної екскреції; з сечею виводиться в незначній кількості. Телмісартан метаболізується в печінці шляхом кон'югації з утворенням фармакологічно неактивного ацилглюкуроніду. Глюкуронід вихідної сполуки - єдиний метаболіт, ідентифікований у людини.
Після застосування однієї дози 14С-міченого телмісартану глюкуронід обумовлює приблизно 11% виміряної радіоактивності в плазмі крові. Ферменти цитохрому Р450 не беруть участі в метаболізмі телмісартану. Загальний кліренс телмісартану після перорального застосування становить 1500 мл / хв. Період напіввиведення - 20 год.
Гідрохлортіазид. Чи не метаболізується і виводиться майже повністю в незміненому вигляді з сечею, близько 60% перорально прийнятої дози елімінується в незміненому вигляді протягом 48 год. Нирковий кліренс становить 250-300 мл / хв. Термінальний період напіввиведення - 10-15 год.
Особливі категорії пацієнтів
Слід з обережністю призначати тіазиди пацієнтам з порушеннями функції печінки. Фармакокінетика телмісартану не відрізняється в осіб похилого віку (старше 65 років) і у більш молодих пацієнтів.
Підлога. Концентрація телмісартану в плазмі крові у жінок в 2-3 рази вище, ніж у чоловіків, однак не виявлено значного підвищення частоти випадків ортостатичноїгіпотензії у жінок. Немає необхідності в корекції дози у жінок, у них відзначають тенденцію до більшої, ніж у чоловіків, концентрації гідрохлортіазиду, що не має клінічного значення.
Пацієнти з порушенням функції нирок. Немає необхідності в корекції дози у пацієнтів з помірним порушенням функції нирок (кліренс креатиніну 30-60 мл / хв, в середньому близько 50 мл / хв). Телмісартан не виводиться під час гемодіалізу. У пацієнтів з нирковою недостатністю швидкість елімінації гідрохлортіазиду знижується. У пацієнтів із середнім кліренсом креатиніну 90 мл / хв період напіввиведення гідрохлоротіазиду збільшується. У пацієнтів з віддаленої або відсутньої ниркою період напіввиведення становить близько 34 год.
Пацієнти з порушенням функції печінки. Фармакокінетичні дослідження пацієнтів з порушенням функції печінки виявили підвищення абсолютної біодоступності приблизно до 100%, при цьому період напіввиведення не змінюється.
Показання для лікування АГ. Як комбінацію з фіксованою дозою МІКАРДИСПЛЮС призначають пацієнтам, у яких тиск недостатньо піддається контролю при застосуванні окремо телмісартану або гідрохлоротіазиду.
Дорослим призначають всередину 1 раз з добу. Перед переходом на прийом МІКАРДИСПЛЮС слід визначити дозу телмісартану. Може бути розглянута безпосередня заміна монотерапії на фіксовані комбінації. МІКАРДИСПЛЮС 80 мг / 12,5 мг можна призначати пацієнтам у разі недостатнього контролю АТ при застосуванні таблеток Мікардіс 80 мг.
Максимальний антигіпертензивний ефект препарату зазвичай розвивається через 4-8 тижнів від початку лікування. У разі необхідності МІКАРДИСПЛЮС можуть призначати в комбінації з іншим антигіпертензивним засобом. Хворі з важкою АГ добре переносять лікування телмісартаном у дозі до 160 мг як в якості монотерапії, так і в комбінації з гідрохлортіазидом у дозі 2,5-25 мг / сут.
МІКАРДИСПЛЮС можна приймати незалежно від прийому їжі.
Пацієнти з порушенням функції нирок. Пацієнтам з тяжким порушенням функції нирок (кліренс креатиніну ≤30 мл / хв) через наявність у препараті гідрохлортіазиду призначати його не слід. У цій групі пацієнтів перевагу віддають призначенням петльових діуретиків. У пацієнтів з незначно або помірно вираженим порушенням функції нирок корекція дози не потрібна. Рекомендується проводити періодичний моніторинг функції нирок.
Пацієнти з порушенням функції печінки. У пацієнтів з помірним порушенням функції печінки добова доза препарату МІКАРДИСПЛЮС не повинна перевищувати 40 / 12,5 мг 1 раз на добу. Препарат не призначають пацієнтам з тяжкими порушеннями функції печінки. Слід з обережністю призначати тіазиди хворим з порушенням функції печінки.
Пацієнти похилого віку. Немає необхідності в корекції дози для пацієнтів похилого віку.
Діти. Немає даних щодо безпеки та ефективності препарату у дітей і підлітків у віці до 18 років.
Гіперчутливість до телмісартаном, похідних сульфонаміду або будь-якого компонента препарату; період вагітності та годування груддю; холестатичні і біліарние порушення; тяжке порушення функції печінки; тяжка ниркова недостатність (кліренс креатиніну ≤30 мл / хв); рефрактерная гіпокаліємія, гіперкальціємія.
Побічна дія більшість побічних ефектів не залежить від дози і не пов'язане з підлогою, віком або расою пацієнтів. Наведені нижче побічні реакції виявлені в клінічних випробуваннях комбінації телмісартану і гідрохлортіазиду. Побічні реакції, не зазначені в клінічних випробуваннях, але очікувані під час лікування МІКАРДИСПЛЮС, базуються на досвіді застосування телмісартану або гідрохлоротіазиду в якості монотерапії. Вони позначені таким чином:
1) побічний ефект можна очікувати з урахуванням досвіду застосування телмісартану в якості монотерапії; 2) побічний ефект можна очікувати з урахуванням досвіду застосування гідрохлортіазиду як монотерапії.
Інфекції та інвазії: бронхіт, фарингіт, синусит, інфекції верхніх відділів дихальних шляхів, інфекції сечостатевої системи, сіаладеніт2).
З боку системи кровотворення і лімфатичної системи: еозінофілія1), анемія (включаючи апластіческую2), гемолітична) 2), міелосупрессія2), лейкопенія2), нейтропенія / агранулоцітоз2), тромбоцітопенія1), 2).
З боку імунної системи: алергія, анафілактичні реакціі2).
Ендокринні порушення: декомпенсація цукрового діабету.
Порушення обміну речовин: гіперхолестеринемія, гіперурикемія, гіпокаліемія1), дегідратація організма2), електролітний дісбаланс2), гіпонатріемія2), анорексія2) втрата апетиту 2), гіперглікемія2).
Психічні порушення: тривога, депрессія1), 2), неспокій.
Неврологічні порушення: запаморочення, синкопе / порушення сознанія1), бессонніца1), парестезія2), порушення сну 2).
Порушення зору: порушення зору 1), минуща нечіткість зору2), ксантопсія2).
Вестибулярні порушення: запаморочення.
З боку серцево-судинної ситеми: брадікардія1), тахікардія1), аритмія 2), гіпотензія1), постуральна гіпотензія2), некротизуючий васкуліт2).
Респіраторні порушення: діспное1), респіраторний дистрес-синдром (включає пневмоніт або набряк легенів) 2).
Шлунково-кишкові порушення: біль у животі, діарея, диспепсія, гастрит, сухість у рту1), метеорізм1), рвота1), запор2), панкреатіт2).
Гепатобіліарні порушення: порушення функції печені1), жовтяниця (гепатоцелюлярна або холестатична) 2).
З боку шкірних покривів: екзема, підвищена потлівость1), ерітема1), зуд1), шкірні реакції, що нагадують системний червоний волчанку2), васкуліт2), фотосенсібілізація2), шкірний висип 2), загострення системного червоного волчанкі2), токсичний епідермальний некроліз2).
З боку опорно-рухового апарату: артралгія, артроз, біль у спині, біль у ногах, міалгія, судоми литкових мишц1), симптоми, подібні тендініту1), слабость1), 2), судоми мишц2).
З боку сечовидільної системи: інтерстиціальний нефріт2), порушення функції почек2), глікозурія2), ниркова недостатність, включаючи гостру ниркову недостатність 1), див. Особливості застосування).
Статеві порушення: імпотенція.
Загальні порушення: грипоподібні симптоми, біль в грудей1), ліхорадка2).
Зміна лабораторних показників: зниження рівня гемоглобіна1), підвищення рівня сечової кіслоти1), креатініна1), активності печінкових ферментов1), ТГ2), рівня КФК в сироватці крові1).
Як і при застосуванні інших антагоністів ангіотензину II, відзначені окремі випадки ангіоневротичного набряку, кропив'янки та інших подібних реакцій.
Особливості застосування у період вагітності та годування груддю. Доклінічні дослідження телмісартану не виявили тератогенного впливу, але продемонстрували наявність у нього фетотоксичну дії. Препарат не слід застосовувати в період вагітності. Перед плануванням вагітності необхідно перейти на відповідне альтернативне лікування. У II-III триместр вагітності препарати, що впливають на ренін-ангіотензин-альдостеронову систему, можуть викликати пошкодження і навіть загибель плода. Якщо діагностується вагітність, прийом препарату необхідно відразу ж припинити.
Тіазиди проникають через плацентарний бар'єр і потрапляють в кров пуповини. Вони можуть викликати електролітні порушення у плода та інші побічні ефекти, які відзначають у дорослих. При застосуванні тіазидів описані випадки неонатальної тромбоцитопенії, ембріональної або неонатальної жовтяниці. МІКАРДИСПЛЮС протипоказаний в період годування грудьми, оскільки не відомо, чи виділяється він з грудним молоком. Тіазиди виділяються з грудним молоком і можуть пригнічувати лактацію.
МІКАРДИСПЛЮС не слід призначати пацієнтам з холестазом, біліарним обструктивними порушеннями або тяжкою печінковою недостатністю, так як телмісартан виводиться головним чином з жовчю. У цих пацієнтів можна очікувати зниження печінкового кліренсу телмісартану. МІКАРДИСПЛЮС слід застосовувати з обережністю при лікуванні пацієнтів з порушеннями функції печінки або з прогресуючим захворюванням печінки, оскільки незначні зміни водно-електролітного балансу можуть призвести до розвитку печінкової коми. Клінічний досвід застосування МІКАРДИСПЛЮС для лікування пацієнтів з печінковою недостатністю відсутній.
АГ. Існує підвищений ризик тяжкої гіпотензії та ниркової недостатності у пацієнтів з білатеральним стенозом ниркових артерій або стенозом артерії єдиної нирки.
Ниркова недостатність та трансплантація нирки. Препарат не слід призначати пацієнтам з тяжкою нирковою недостатністю (кліренс креатиніну ≤30 мл / хв) (див. Побічна дія). Відсутній досвід застосування препарату у пацієнтів з тяжкою нирковою недостатністю або з нещодавно трансплантованою ниркою. Обмежений досвід застосування препарату для лікування пацієнтів з незначною та помірною нирковою недостатністю, тому рекомендується проводити періодичний моніторинг рівня калію, креатиніну та сечової кислоти в сироватці крові. У пацієнтів з порушеною функцією нирок може виникнути азотемія, обумовлена ​​тіазидовим диуретиком. Зниження внутрішньосудинного об'єму рідини. Симптоматична гіпотензія, особливо після прийому першої дози, може виникати у пацієнтів із сольовим / або гіпонатріємією, викликаних тривалою діуретичної терапією, обмеженням солі в дієті, діареєю або блюванням. Перед призначенням препарату слід провести корекцію зазначених станів.
Інші стани, які потребують стимуляції ренін-ангіотензин-альдостеронової системи. У пацієнтів з судинним тонусом та функцією нирок, які залежать головним чином від активності ренін-ангіотензин-альдостеронової системи (наприклад у пацієнтів із застійною серцевою недостатністю або вираженою патологією нирок, включаючи стеноз ниркової артерії), прийом препаратів, що впливають на ренін-ангіотензин-альдостеронову систему може викликати виражену гіпотензію, гіперазотемію, олигурию і рідко - гостра ниркова недостатність.
Первинний гіперальдостеронізм. Ефективність антигіпертензивних препаратів, що блокують ренін-ангіотензин-альдостеронову систему, у пацієнтів з первинним гиперальдостеронизмом низька, тому призначення МІКАРДИСПЛЮС в цій ситуації не рекомендується.
Стеноз аорти та мітрального клапана, обструктивна гіпертрофічна кардіоміопатія. Слід дотримуватися особливої ​​обережності при лікуванні пацієнтів зі стенозом аорти та мітрального клапана, а також гіпертрофічну обструктивну кардіоміопатію.
Метаболічну і ендокринне дію. Терапія тіазидами може знижувати толерантність до глюкози. У хворих на цукровий діабет може виникнути необхідність в корекції дози інсуліну або цукрознижувальних засобів. При застосуванні тіазидів може проявитися латентний цукровий діабет.Застосування тіазидів може супроводжуватися підвищенням рівня холестерину і тригліцеридів в сироватці крові, однак при застосуванні МІКАРДИСПЛЮС, що містить 12,5 мг, цей ефект виражений мінімально або відсутній. У деяких пацієнтів, які отримують терапію тіазидами, може виникати гіперурикемія або подагра.
Порушення електролітного балансу. Всім пацієнтам, які отримують діуретичну терапію, слід періодично визначати рівень електролітів у сироватці крові. Тіазиди, включаючи гідрохлортіазид, можуть спричинити порушення водно-сольового балансу (гіпокаліємія, гіпонатріємія і гіпохлоріеміческій алкалоз). Ознаками порушення водно-сольового балансу є сухість у роті, спрага, слабкість, млявість, сонливість, неспокій, біль у м'язах або судоми, м'язова слабкість, гіпотензія, олігурія, тахікардія, нудота і блювота. Незважаючи на те що внаслідок застосування тіазидних діуретиків може розвинутися гіпокаліємія, супутня терапія телмісартаном може знизити гіпокаліємію, спричинену діуретиками. Ризик гіпокаліємії вищий у хворих з цирозом печінки, у пацієнтів зі значним діурезом, при неадекватному пероральному прийомі електролітів, а також у пацієнтів,які отримують терапію ГКС або АКТГ. У свою чергу в зв'язку з антагонізмом рецепторів до ангіотензину II (АТ1), викликаним телмісартаном, може виникнути гіперкаліємія.
При застосуванні препарату можливий розвиток гіперкаліємії, факторами ризику якої є ниркова і серцева недостатність, цукровий діабет, але клінічно значуща гіперкаліємія внаслідок приймання МІКАРДИСПЛЮС не була підтверджена документально. Калійзберігаючі діуретики, калієві добавки або замінники солі на основі калію слід з обережністю застосовувати одночасно з МІКАРДИСПЛЮС.
Немає доказів, що МІКАРДИСПЛЮС знижуватиме або запобігатиме гіпонатріємії, спричиненій прийомом діуретиків. Дефіцит хлору при застосуванні препарату зазвичай мало виражений і не вимагає корекції.
Тіазиди можуть знижувати виділення кальцію і викликати розвиток незначної гіперкальціємії в разі відсутності попереднього порушення кальцієвого обміну. Значна гіперкальціємія може бути ознакою латентного гіперпаратиреозу. Слід припинити прийом препарату перед проведенням дослідження функції паращитовидних залоз.
Тіазиди здатні викликати підвищення виведення магнію з сечею, що може призводити до розвитку гіпомагніємії.
Сорбіт. Рекомендована добова доза таблеток МІКАРДИСПЛЮС 40 / 12,5 мг і МІКАРДИСПЛЮС 80 / 12,5 мг містить 169 і 338 мг сорбітолу відповідно, тому препарат не можна призначати пацієнтам зі спадковою непереносимістю фруктози.
Інші. Так само, як і при застосуванні будь-якого іншого антигіпертензивного засобу, значне зниження артеріального тиску у хворих на ішемічну хворобу серця може привести до розвитку інфаркту міокарда або інсульту.
Загальні порушення. Імовірність виникнення реакцій гіперчутливості до гідрохлортіазиду вище у пацієнтів з алергічними реакціями і БА в анамнезі. При застосуванні тіазидних діуретиків відзначають загострення системного червоного вовчака.
Дослідження впливу телмісартану на здатність керувати транспортними засобами та працювати з механізмами не проводили. Однак при керуванні автотранспортом і роботі з потенційно небезпечними механізмами слід враховувати можливість розвитку запаморочення або сонливості.
Взаємодія з іншими лікарськимипри одночасному застосуванні літію з інгібіторами АПФ спостерігалося підвищення концентрації літію в плазмі крові і його токсичні реакції. Тіазиди знижують кліренс літію, тому МІКАРДИСПЛЮС може підвищувати ризик розвитку токсичних реакцій літію. При необхідності їх одночасного застосування необхідно проводити моніторинг рівня літію в плазмі крові.
Калійзнижуючий ефект гідрохлортіазиду знижується через калійзберігаючим ефекту телмісартану. Однак можна очікувати, що цей вплив гідрохлортіазиду на рівень калію в плазмі крові буде посилюватися іншими лікарськими засобами, що підвищують виведення калію і приводять до гіпокаліємії (наприклад інші діуретики, що виводять калій, проносні засоби, кортикостероїди, АКТГ, амфотерицину, карбеноксолон, бензилпенициллин, саліцилати) . При одночасному застосуванні цих лікарських засобів з препаратом МІКАРДИСПЛЮС рекомендується проводити моніторинг рівня калію в плазмі крові.
Одночасне застосування з іншими лікарськими засобами, що пригнічують ренін-ангіотензинову систему, з калійзберігаючимидіуретиками, калієвими добавками, замінниками солі, що містять калій, або з іншими лікарськими засобами, які підвищують рівень калію в сироватці крові (наприклад, гепарин натрій), може призвести до розвитку гіперкаліємії ; при цьому рекомендується проводити моніторинг рівня калію в плазмі крові.
Також слід проводити періодичний моніторинг рівня калію в сироватці крові при одночасному застосуванні МІКАРДИСПЛЮС з препаратами, що викликають зміну рівня калію в сироватці крові - серцевимиглікозидами, антиаритмічними засобами, а також препаратами, здатними викликати миготливу аритмію.
Телмісартан може підвищувати гіпотензивний ефект інших антигіпертензивних засобів. Вивчено фармакокінетична взаємодія таких речовин, як дигоксин, варфарин, гідрохлортіазид, глібенкламід, ібупрофен, парацетамол, симвастатин і амлодипін. При одночасному застосуванні з дигоксином можливо підвищення концентрації останнього в плазмі крові на 20% (в окремих випадках - на 39%), тому необхідно проводити моніторинг рівня дигоксину в плазмі крові.
При одночасному застосуванні з тіазиднимидіуретиками можуть вступати у взаємодію такі препарати:
спирт етиловий, барбітурати або наркотичні анальгетики можуть посилювати ортостатичну гіпотензію;
протидіабетичні засоби (пероральні протидіабетичні препарати та інсулін) - може виникнути потреба в корекції дози протидіабетичного засобу, при застосуванні метформіну існує ризик розвитку лактатацидозу;
колестирамін і колестипол знижують абсорбцію гідрохлортіазиду в шлунково-кишковому тракті в зв'язку з наявністю аніонообмінних смол;
глікозиди наперстянки - гіпокаліємія або гіпомагніємія, обумовлені тиазидами, сприяють проаритмогенну дію глікозидів;
НПЗП (включаючи ацетилсаліцилову кислоту в дозах, що перевищують 0,3 г на добу, і інгібітори ЦОГ-2): їх застосування може зменшити діуретичний, натрійуретичного і антигіпертензивного дії тіазиднихдіуретиків у деяких пацієнтів; у зневоднених пацієнтів може підвищуватися ризик виникнення гострої ниркової недостатності. На початку комбінованої терапії НПЗП і препаратом МІКАРДИСПЛЮС пацієнтам необхідно забезпечити адекватну гідратацію і проводити ретельний контроль функції нирок;
вазопресорні аміни (норадреналін) - можливе посилення ефекту останніх;
недеполяризуючі міорелаксанти (тубокурарин) - дія їх при поєднанні з гідрохлортіазидом може посилюватися;
засоби для лікування подагри - може виникнути необхідність в корекції дози останніх з огляду на те, що гідрохлоротіазид може підвищувати рівень сечової кислоти в сироватці крові. Одночасне застосування тіазидів може підвищувати частоту виникнення реакцій гіперчутливості до алопуринолу;
солі кальцію - тіазидні діуретики можуть підвищити рівень кальцію в сироватці крові, при необхідності призначення солей кальцію слід проводити моніторинг рівня кальцію в сироватці крові і відповідно коригувати дозу.
Інші взаємодії. Гіперглікемічних ефект блокаторів β-блокаторів та діазоксиду може бути посилений тиазидами. Антихолінергічні засоби (атропін, біпериден) можуть підвищити біодоступність тіазидних діуретиків шляхом підвищення моторики шлунково-кишкового тракту. Тіазиди можуть підвищити ризик виникнення побічних ефектів амантадину, знизити ниркову екскрецію цитотоксичних препаратів (циклофосфамід, метотрексат) та потенціювати їх мієлосупресивну дію.

Умови та термін зберіганнянемає певних даних щодо передозування, пов'язаної із застосуванням МІКАРДИСПЛЮС. Слід проводити моніторинг життєво важливих функцій, що підтримує і симптоматичну терапію. Проведена терапія залежить від часу прийому таблетки і тяжкості симптомів: рекомендовано викликати блювоту і промити шлунок. Необхідно призначення активованого вугілля. Здійснюють моніторинг рівня електролітів і креатиніну в сироватці крові. При виникненні гіпотензії пацієнту слід надати горизонтальне положення, провести інфузію сольових і плазмозамінних розчинів.
Найбільш ймовірними проявами передозування телмісартану є гіпотензія і тахи- або брадикардія.
Передозування гідрохлортіазиду супроводжується дегідратацією, зниженням вмісту електролітів (гіпокаліємія, гіпохлоремія) та симптомами дегідратації внаслідок надмірного діурезу. Іншими найбільш частими симптомами передозування є нудота і сонливість. Гіпокаліємія може призвести до спазмів м'язів або появи аритмії в разі прийому глікозидів наперстянки або деяких антиаритмічних препаратів.
Телмісартан не виводиться при проведенні гемодіалізу. Ступінь виведення гідрохлортіазиду при гемодіалізі не встановлена.

Зберігати в сухому місці в оригінальній упаковці при кімнатній температурі.